Болгарія довго уособлювала для нас закордон, де прагнула побувати кожна радянська людина. Проїхавши по Чорноморському узбережжю, я зрозуміла: легендарні Золоті Піски – не єдина цінність цієї країни.

По дорозі з аеропорту нахлинули ностальгічні спогади. Немов невідомі сили перенесли мене в рідний Крим.

Коктейль з лаванди, троянди, липи і кипариса без звичних “цивілізованих віддушок”. Я так і не зустріла тут слідів високих технологій. Лише фабрика бренду “Слинчев Бряг” і завод з виробництва солі … Болгарська машина часу перекидала мене з епохи в епоху, з Візантії за часів соціалізму і назад. Настільки швидко і несподівано, що деколи я не встигала оговтатись.

Тут органічно поєднується сучасність і відгомони Візантії, скромні житлові будинки та розкішні древні церкви, знайомі нотки в інтонації продавців і твори мистецтва, створені дивом уцілілою кастою ремісників.

Сад закоханої королеви
Балчик нічим не примітний, звичайне курортне місто: пляж, ресторани, готелі. Якби не літня резиденція румунської королеви Марії. Будучи особистістю незвичайною і за своїм світоглядом, і за походженням – наполовину росіянка, наполовину англійка, – вона мріяла об’єднати всі релігії і вірила, що Бог єдиний для всіх. Як до нього звертатися, Господь або Аллах, значення не має. Сміливі для початку двадцятого століття переконання відбилися в ландшафті парку, в якому переплелися Схід і Захід, християнські та мусульманські символи. Тераси з’єднані між собою вузькими каналами-ариками. Зарості велетенських кактусів оточують будиночок трохи менше розміром Ластівчиного гнізда. Прохолодне кам’яне крісло – улюблений “трон” королеви, де вона, занурена в свої мрії, могла сидіти годинами. Кажуть, у Марії був роман з турецьким капітаном. Кожен день вона виходила на берег зустрічати коханого. У дивному вбранні – суміші чернечого і східного, простого і просторого. М’яка заспокійлива енергетика досі приваблює сюди закоханих. Доброю прикметою вважається відгуляти тут пишне весілля – щоб сімейне життя було щасливим, а почуття взаємними.

На носі
Забавний напис на покажчику: “Ніс Каліакра”. “Ніс” – в перекладі з болгарського “мис” – безлюдне місце, що обдувається сімома вітрами. Вони невтомно ганяють лопаті величезних вітряків, а ті перетворять міць природи в електрику. Напівзруйнована військова база і пара охоронців – ось і все населення мису. Не рахуючи дельфінів, що вподобали узбережжя в якості місця для ігор. Мені так і не вдалося побачити морських створінь: мабуть, відчувши наближення шторму, вони пішли перечікувати негоду в більш спокійні води.

Дивлячись з стрімких скель у розбурхане море, стає якось не по собі. І тільки старовинні кам’яні фортеці, вросші фундаментом в камені, все дарма. Оборонні стіни зведені з боку суші, з моря спорудження неприступно. Біля входу у фортецю пам’ятник адміралу Ушакову,? Здобув в цих водах перемогу над турецьким флотом. За військові доблесті і милосердя, зазначеної навіть переможеним ворогом, він був канонізований. Самий краєчок мису займає церква Миколи Чудотворця, покровителя мандрівників і моряків. Тут не проводять повномасштабних служб, в крихітне приміщення з працею протискується п’ять чоловік, та й то в положенні “руки по швах”. Храм призначений для одного молильника, який хоче спілкуватися з Богом у повній самоті.

Гарячі танці
Раз на рік 21 травня на день святих Костянтина і Олени жінки танцюють на розжареному вугіллі.
Коли з палаючих головешок був сформований хрест, нестінарки почали тихо читати якусь молитву. А потім та, що молодша, несподівано пішла по вугіллю – пішла так спокійно, наче під ногами у неї були зовсім не дихаюче жаром вугілля, а прохолодна трава. Інша, постарше, в цей момент з іконою обходила місце дійства. Порівнявшись з нами, строгим голосом звеліла прибрати фотоапарати. “Не ображайтесь, вони впадають у транс, а спалах може перешкодити”, – пояснив гід. Транс був безперечно заразливий, я можу присягнутися, що провела півгодини в світі, де люди володіють магією.

Візантійський заповідник
Увечері руїни красиво підсвічені – загадково мерехтять залишки фундаментів, вівтар у вигляді амфітеатру. Історичним реліквіям складають серйозну конкуренцію ресторани на березі і місячна дорога, запрошуючи на морську прогулянку. Перед такими спокусами встояти неможливо. А Сонячний Берег і Золоті Піски нехай почекають.