• Дід Мороз носить дуже теплу шапку з хутряною опушкою. Ніяких бомчиків і пензликів!
• Ніс Діда Мороза – зазвичай червоний. (Без дурних аналогій! Просто на крайній півночі дуже холодно!) Також допускається варіант синього носа в силу сніжно-крижаного походження Дідуся.
• У Діда Мороза борода до самої підлоги. Біла і пухнаста, як сніг.
• Дідусь Мороз носить довгу товсту шубу на хутрі. Спочатку, колір шуби був синім, холодним, але під впливом червоних шубок “європейських побратимів” змінився на червоний. На даний момент допускаються обидва варіанти.
• Руки Дід Мороз ховає у величезні рукавиці.
• Дід Мороз не носить ременів, а підв’язує шубу поясом. В крайньому випадку, застібається на гудзики.
• Дід Мороз віддає перевагу виключно валянкам. І не дивно, адже при – 50 град.  (звичайна північна температура повітря) в чоботях навіть у Сніжного господаря ноги відмерзнуть.
• З собою Дід Мороз завжди носить посох. По-перше, щоб легше було по заметах пробиратися. А по-друге, за легендами, Дід Мороз, ще будучи “диким Морозко”, цим самим посохом народ-то і “морозив”.
• Мішок з подарунками – більш пізній атрибут Господаря зими. Багато дітей вірять, що він бездонний. У всякому разі, Дід Мороз ніколи нікого до мішка не підпускає, а сам дістає з нього подарунки. Робить це він неглядя, але завжди вгадує, хто який подарунок чекає.
• Дід Мороз пересувається пішки, по повітрю або на санях. Любить також розтинати рідні простори лижним ходом. Випадків з використанням оленів не зареєстровано.
• Найголовніша відмінність українського Діда Мороза – його незмінна супутниця внучка Снігуронька. Воно й зрозуміло: в самоті та щей на крайній півночі, з туги померти можна! А з онукою воно веселіше.
• Дід Мороз ніколи не носить окулярів і не палить трубку!

Прообразом Санта Клауса був Святий Миколай, який народився в III столітті в місті Патара (мала Азія, Лікія) у вельми заможних батьків. Святий Миколай – один із найбільш шанованих християнських святих. Честь ця випала йому за велику доброту до людей і за багато створених ниїм чудес. Пізніше він став єпископом у місті Міра (нині – Демре, невелике містечко неподалік від Фінікії), тому отримав ім’я Мірлікійський. У цьому містечку йому навіть спорудили пам’ятник. У деякий країнах розповідають, що Святий Миколай підкидав у будинки бідняків набиті золотом гаманці, причому багато хто вважає, що святий підкидав гаманці через димар, і вони потрапляли в черевики, які залишали сушитися біля вогнища. Тому в багатьох західно-європейських країнах і сьогодні прийнято новорічні подарунки, особливо дітям, ховати в чобітки, туфельки, або черевички. Сучасний образ добродушного товстуна Санта Клауса з’явився в США порівняно недавно, в Різдво 1822 року. Саме тоді Клемент Кларк Мур написав поему “Прихід святого Миколи”, в якій Святий постав життєрадісним і веселим ельфом з круглим тугим черевцем, що свідчить про пристрасть до смачної їжі, і з курильної трубкою. В результаті перевтілення святий Миколай зліз з ослика, обзавівся вісьмома оленями і в руках у нього з’явився мішок з подарунками.