Звідки появилися алкогольні традиції? PDF Друк e-mail
Новини - Мода, Краса і Стиль

У цій статті ми розповімо історії походження різних застільних фраз – “Штрафну йому”, “зметикувати на трьох”, “За здоров’я” та ін

Що таке «штрафна чарка»?

У 4-5 в. до н.е. давньогрецький бенкет стає своєрідним культом. Кількість страв і напоїв не регламентувалася, але існували правила етикету, що забороняли спізнюватися до спільного бенкету. До нас дійшли статути, де говориться про те, що той хто спізнився до настільки важливої події повинен заплатити штраф.

«100 фронтових»

Їх під час Великої Вітчизняної виділяв солдатам сам Ворошилов. Ще в 1940 році, коли радянські війська в 40-градусний мороз загрузли в снігу під Фінляндією, Ворошилов розпорядився видавати по 100 грам для підняття бойового духу, а також в якості зігріваючого засобу. Офіційний наказ про видачу «наркомівських» був виданий 22 серпня 1941 Державним комітетом оборони СРСР.

Тост за здоров’я

Ще при Івані Грозному горілкою було прийнято називати різні лікарські настоянки і зілля. Приймали такий міцний алкоголь виключно в лікувальних цілях. Тепер зрозуміло, чому «за здоров’я».

На трьох

У радянські часи чоловікові на обід було прийнято видавати рубль. А горілка коштувала два вісімдесят сім. Хочеш випити – шукай третього (звідси знамените «третім будеш?»). І навіть здача на сирок «Дружба» ще залишиться.

Гранчак

У XVII столітті такі стакани робилися з збитих між собою досочок, звідси і грані … Перший скляний гранчак був виготовлений в 1943 р. за ескізами Віри Мухіної. За іншою версією дизайн знаменитої склянки належить Казимиру Малевичу. Такий стакан відрізнявся підвищеною міцністю – при падінні з метрової висоти на тверду поверхню гранований стакан залишався цілим.

У ящику горілки 20 пляшок

У допетровську епоху основною мірою горілки вважалося відро. За часів Петра I в Росії з’являється пляшка, її запозичують з Франції. Оскільки стандартна пляшка мала об’єм 0,6 л., У відрі вміщувалося рівно 20 пляшок. На підставі цих заходів велася торгова документація.

Порожню пляшку не можна ставити на стіл

Про це свідчить наступна легенда: привезли цей звичай козаки, які повернулися з Франції після військової кампанії 1812-14 рр.. В ті часи паризькі офіціанти не враховували кількість відпущених пляшок. Набагато простіше виставити рахунок – перерахувавши порожні пляшки, що залишилися після трапези на столі. Хтось з козаків і зметикував, що можна заощадити, прибравши частину порожньої тари під стіл.

Ціпок на доріжку

Здавна на Русі мандрівники і подорожуючі користувалися особливою повагою. Бродяг не любили, а мандрівників шанували. Бо мандрівники ходили по білому світу не від неробства, а від потреби душевної – на прощу (прочани) ходили, по святих місцях, у справах спорідненим і торговим. Були спеціальні молитви перед початком мандрівки і після його благополучного завершення, були і звичаї, які твердо дотримувалися.

Мандрівники йшли від села до села, від одного заповітного місця до наступного, спираючись на ціпки. Посох був і опорою в довгих переходах, і захистом від звіра, від лихого зустрічного. Словом, це був один-супутник на багато випадків.

Мандрівники і подорожуючі перед довгою дорогою, закидали торбинку на спину, брали в руки палицю і на хвилинку зупинялися біля хвіртки рідного або приютившого їх будинку. Тоді і підносилася чарка на ціпок. Зазвичай наливав її старший в роду. Першому – тому, кого чекала далека дорога. Наговори при цьому були різні, але обов’язково з побажаннями удачі: «Щоб дорога білою скатертиною стелилася», «Щоб лиха біда стороною обійшла», «Щоб нечиста сила з шляху не збила» … та інші з таким же змістом.

Часом чарку чи ківш в буквальному сенсі ставили на посох, на його верхній потовщений зріз. І уважно стежили: якщо чарка не перекидалася – це був добрий знак. Відправляючийся в дорогу повинен був випити чарку до дна, залишивши кілька крапель, які слід було виплеснути через плече – «змочити дорогу». Після цього чарка знову ставилася на посох, але вже вгору денцем – мовляв, справа зроблена.

Закурганна

Осушити закурганну чарку – звичай козацький, степовий. У старовину козачі станиці ставилися так, щоб поряд з ними – на основних дорогах – обов’язково були стародавні кургани. На них розташовувалися сторожові пости, вишки, сигнальні вогнища, які запалювалися у разі небезпеки.

За курганами починалася неспокійний степ, часом дикий і необжитий, повний небезпек. І було прийнято проводжати шановних гостей і родичів саме «за кургани».


 

Ми розміщені:

Location

місто Косів,
Івано-Франківська обл.,
78600, Україна

+380.97.688.1126 ( t )
+380.34.782.2198 ( f )
style@kosiv.info ( e )
Головна Новини Звідки появилися алкогольні традиції?